Узагальнення по приватній власності

УЗАГАЛЬНЕННЯ

судової практики Млинівського районного суду Рівненської області 

з приводу застосування законодавства, що регулює

право приватної власності на житловий будинок,

за 2013-2014 роки.

08.09.2014                                                                                                   смт.Млинів

На виконання   листа апеляційного суду Рівненської області №568/01.36/14 від 19.08.2014, Млинівським районним судом Рівненської області проведено узагальнення судової практики з приводу застосування законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок, за 2013-2014 роки.

 Метою зазначеного узагальнення є виявлення проблемних питань у застосуванні норм матеріального права при розгляді справ, спірних питань, що підлягають роз’ясненню.

Для проведення узагальнення  використовувались матеріали цивільних справ за 2013-2014 роки,  статистичні дані сформовані автоматизованою системою документообігу суду.

Стаття 47 Конституції України закріплює право кожного громадянина на житло. На державу покладено обов'язок створити умови, за яких кожний громадянин мав би змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Слід зазначити, що право приватної власності громадян відповідно до Конституції є непорушним і ніхто не може бути протиправно його позбавлений.

Згідно із ст.191 Житлового кодексу України та ст.15 Цивільного процесуального кодексу України  спори, що виникають з житлових правовідносин, розглядаються в суді. Житлові спори розглядаються за загальними правилами позовного провадження.

У 2013 році в провадженні Млинівського районного суду Рівненської області області перебувало 72 цивільні справи,  пов'язані  з  правом  приватної власності на жилий будинок.

Предметом спірних відносин були:

- у  70 справах - право власності на житловий будинок в порядку спадкування,

з яких у 69 справах позов було задоволено, у 1 справі в задоволенні позову відмовлено в зв’язку з тим, що позов було пред’явлено не до належного відповідача,

- у 1 справі - право на частку в об’єкті спільної сумісної власності, у якій в задоволенні позову відмовлено,

- у 1 справі – визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю у якій позов було задоволено.

За 6 місяців 2014 року в провадженні Млинівського районного суду Рівненської області області перебувало 42 цивільні справи,  пов'язані  з  правом  приватної власності на жилий будинок.

Предметом спірних відносин у всіх справах було право власності на житловий будинок в порядку спадкування.

 За результатами розгляду 1 позовну заяву  залишено без розгляду в зв’язку з тим, що заявник подав заяву про залишення позову без розгляду, 30 позовних заяв було задоволено, 11 позовних перебуває в залишку.

У 2013 році та впродовж 6 місяців 2014 року справи у яких предметом спірних відносин  були право на об’єкт самочинного будівництва, спори щодо реєстрації прав на житловий будинок, де стороною виступає Служба реєстрації нерухомого майна, право на майно колгоспного двору, право на підставі цивільно-правових договорів, оспорювання правочинів купівлі-продажу, оспорювання правочинів дарування, міни тощо, витребування майна з чужого незаконного володіння, не розглядались.

Статистичні дані щодо кількості розгляду позовних заяв з приводу застосування законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок та результатів їх розгляду:

Право власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Підставою для звернення до суду в спорах про право власності на жилий будинок, що виникають із спадкових правовідносин у всіх випадках була відсутність правовстановлюючих документів на жилий будинок.

Згідно зі статтею 68 Закону України «Про нотаріат» та підпункту 4.15 пункту 4 глави 10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України», видача свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно проводиться нотаріусами після надання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві. В разі відсутності таких документів нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину, в зв´язку з чим особа, яка претендує на зазначене майно повинна встановлювати право власності в судовому порядку.

За таких обставин спадкоємці звертаються до суду із позовами про визнання права власності на зазначене спадкове майно, обґрунтовуючи свої вимоги відмовою нотаріуса надати свідоцтво про право на спадщину яке вони набули в порядку спадкування.

Розглядаючи справи даної категорії судді  використовували такі докази при визнанні права власності на житловий будинок:

-повідомлення нотаріусів про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок так як відсутні правовстановлюючі документи на майно,

-довідки сільської ради про те, що спадкодавці на момент смерті були зареєстровані за адресою, де розташоване спадкове майно,

-виписки з погосподарської книги згідно яких спадкове майно рахується за спадкодавцем,

-повідомлення КП РОБТІ про те, що право власності на майно не зареєстроване,

-технічні паспорти на будинки.

          - план будинку і земельної ділянки.

Під жилим будинком розуміється будівля капітального типу, призначена для постійного проживання громадян. Жилий будинок нерозривно пов'язаний із землею та іншим нерухомим майном і тому право приватної власності на жилий будинок включає додаткові будівлі як складники одного об'єкта.

В п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. № 7 (із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 р. № 13) «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок» зазначається, що різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле. Тому при відчуженні будинку вони переходять до нового власника разом з будинком, якщо при укладенні договору про відчуження не було обумовлено їх знесення або перенесення попереднім власником.

Тому суддями при розгляді справ в кожному випадку дотримувались вимоги ст.186 ЦК України про головну річ та її приналежність.

Визнання частки у житловому будинку.

Зміст права приватної власності виражається через правомочності власника житла володіння, користування, розпорядження відповідно до ст.12 ЗУ «Про власність» з особливостями, визначеними Житловим кодексом України. Спірні моменти правозастосовного характеру виникають також при спільній власності на будинок (квартиру) коли права власності належать усім тільки у сукупності, тобто коли окрема особа не може вільно розпоряджатися своєю частиною. Тоді право кожного співвласника поширюється на весь обєкт у цілому, а не на певну його частину. У той самий час не виключається можливість будь-якого співвласника користуватися правами володіння і користування як певними частинами квартири, так і квартири в цілому. Правове регулювання спільної часткової і спільної сумісної власності може мати ті чи інші особливості, зумовлені призначенням того чи іншого обєкта, складом або характером звязків учасників спільної власності, що визначається, насамперед, Цивільним кодексом Українии, Сімейним кодексом України та Законом України «Про власність».

Так, Х.Н.В. звернулась до суду з позовом до колишнього чоловіка Х.О.О. про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок    з надвірними будівлями, визнання житлового будинку  об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділ.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 21 липня 1993 року по 31 травня 2007 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час перебування у шлюбі ними спільно побудовано та набуто у сумісну власність житловий будинок з надвірними будівлями. 05.09.2012 року з інформації КП «Рівненське ОБТІ» їй стало відомо, що відповідач 18.05.2005 року, перебуваючи з нею у шлюбі, зареєстрував право приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями за собою. Добровільно поділити спільний будинок відповідач не погоджується.  

Відповідач та його представник позовні вимоги не визнали, в запереченні проти позову та в судовому засіданні пояснили, що спірний будинок  не є спільною сумісною власністю подружжя. Не заперечуючи того факту, що спірний будинок збудований відповідачем та зареєстрованим на його ім’я 18.05.2005 року, в той час, коли позивач та відповідач формально перебували в шлюбі, заперечили, що спірний будинок збудований за спільні кошти та може визнаватись спільною сумісною власністю подружжя. Дані обставини підтверджували тим, що на час будівництва та реєстрації спірного будинку (2001-2005 роки) відповідач не підтримував шлюбних стосунків з позивачем, проживали окремо, не мали спільного сімейного бюджету та господарства. На час будівництва та реєстрації будинку, позивач проживала в Італійській Республіці, де проживає по даний час. Будь-яких зв’язків, характерних для подружжя не підтримували.  

Розглядаючи позов, суд не взяв до уваги доводи позивача та її представника про те, що позивач, працюючи за кордоном, приймала участь у будівництві спірного будинку, надаючи кошти, оскільки суду не надано жодного доказу на підтвердження таких доводів.

За приписом п.3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

На підставі ст.ст. 57 СК України, керуючись ст.ст. 10,60,212,213,214,215 ЦПК України суд в задоволенні позовних вимог Х.Н.В. до Х.О.О. про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок  з надвірними будівлями на ім’я Х.О.О., визнання житлового будинку об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділ, – відмовив.

         Рішення районного суду було скасоване рішенням Апеляційного суду з ухваленням нового рішення, яким позов Х.Н.В. було задоволено частково, визнано будинок спільним майном подружжя та право власності на ½ частину будинку за  Х.Н.В.  

         Ухвалюючи рішення, апеляційний суд вказав, що висновок суду про те, що сторони не проживали разом є безпідставним, оскільки в рішенні лише зазначено, що про це зазначає Х.О.О. в позовній заяві. Разом з тим не взято до уваги  пояснення позивачки про те, що спірний будинок вони будували разом. У зв’язку зі скрутним матеріальним становищем та для того щоб завершити будівництво, вона виїхала до Італії на заробітки, звідки надсилала відповідачу кошти, в той час як він не працював.  Тому суд в порушення ст.ст.60,64, 65, 68, 69 СК України позбавив позивачку права на належне їй майно.

Визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.

1 січня 2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України, разом з яким вступила в силу норма, передбачена ст.344 про набувальну давність. Стаття 344 ЦК України є новелою порівняно з ЦК 1963 р.  Вона запроваджує новий інститут набуття права власності за давністю володіння.

Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. При цьому п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що правила ст.344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 р., норми ст.344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2004 р., а отже визнати право власності за набувальною давністю суд може не раніше 01 січня 2011 р.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного володіння чужим майном.

 Так, Г.М. Г. звернулася  до суду з позовом до Війницької сільської ради про визнання права власності на квартиру, посилаючись на те, що житловий будинок та її квартира в ньому залишилася без власника, що унеможливлює отримання нею квартири у приватну власність.

Г.М.Г. в судовому засіданні пояснила, що працюючи в колгоспі ім. Леніна отримала двохкімнатну квартиру в с.Війниця Млинівського району Рівненської області, де проживає до цього часу вже більше 40 років. Просить суд визнати за нею право власності на квартиру  в с. Війниця Млиніського району Рівненської області, загальною площею 28,9 кв.м.

Відповідач – сільський голова Війницької сільської ради П.М.В. в судовому засіданні позов визнав та пояснив, що на даний час сільська рада не має фінансової можливості виробити право власності на будинок по вулиці А.Якимчука, 2 в с. Війниця та зокрема на квартиру позивачки. Колгосп ім. Леніна та правонаступник СВК «Нове життя», які будували та були власниками даної будівлі припинили свою господарську діяльність, не передавши вищевказаний будинок у власність громадян.

Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позов підставним і підлягаючим до задоволення, так як він підтверджується зібраними та перевіреними в ході судового засідання доказами, а саме: довідкою Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації  з якої вбачається, що інвентаризаційна вартість квартири з надвірними будівлями в с. Війниця Млинівського району станом на 25 червня 2013 року становить 36391 грн. загальна площа квартири – 28,9 кв.м., житлова площа – 22,0 кв.м. Згідно реєстрових книг КП РОБТІ право власності на вищевказану квартиру з надвірними будівлями не зареєстроване.

З копії технічного паспорта на квартиру №3 у житловому будинку садибного типу №2,  інвентаризаційна справа № 152, вбачається, що власником вказаного житла є Г.М.Г.

З копій погосподарських книг з 1970 по 2013 року підтверджується, що в квартирі № 3, яка належала колишньому місцевому агороформуванню, зареєстрована, проживала та продовжує проживати Г. М.Г.

          У відповідності до ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти  років  або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

          Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 18, 60, 209, 213-215 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 16, 328, 344, 379, 382 ЦК України суд позов Г.М.Г. до Війницької сільської ради про визнання права власності на квартиру задоволив повністю.    

Висновки.

Результати проведеного аналізу свідчать про те, що судді Млинівського районного суду Рівненської області дотримуються вимог норм матеріального та процесуального права при вирішенні справ, що регулюють  право приватної власності на жилий будинок. Складнощів при розгляді справ зазначеної категорії не виникало.

Голова Млинівського районного суду                             П.В.Феськов                                                       

вик. М.І.Шевчук

тел.(03659)-6-54-07